Відносини з Польщею були далеко не простими, у вирішенні гострих питань виявляв велику гнучкість, мав схильність до компромісів і не раз ішов на переговори з Варшавою. Всупереч кате¬горичним заборонам урядових кіл гетьман часто організовував походи проти Кримського ханства й Османської імперії, підтримував вигідні для нього вимоги козацтва і т. п. Не слід запе¬речувати і того факту, що протягом 1615 - 1616 рр. П. Сагайдачний, незважаючи на грізні сеймові постанови, сам очолював виступи різних прошарків населення в Україні. Як зазначається у численних актових книгах, козацькими загонами 1618 р. були «сплюндровані» величезні обшири України, Полісся й Литви. Мабуть, немає необхідності пов’язувати подальше поглиблення соціальної та національно-релігійної конфронтації у суспільстві виключно з особою П. Сагайдачного (це було б і хибно, і неісторично). Проте ігно¬рувати наявність такого зв’язку ми також не можемо. Наприклад, добре відомо, що гетьман одразу ж після укладення принизливої для козаків Роставицької угоди (1619 р.) почав підготовку до її денонсації, що викликало нове піднесення патріотичних почуттів серед народу.

Цікавими є відносини Сагайдачного з Моквою. Відомо, що він не був принциповим противником зближення України з Росією. Вже в січні 1620 р. посли Сагайдачного, очолені отаманом Петром Одинцем, через Путивль вирушили до Москви. 26 лютого вони удостоїлись офіційного прийому думними дяками Іваном Граматиним і Савою Романчуковим. Під час церемонії посли від імені всього Війська Запорозького оголосили, що «они все хотят ему, великому государю, служить головами своими по-прежнему, как оне служили прежним великим российским государем й в их государских повелениях были, й на недругов их ходили, й крымские улусы громили...». Організація посольства у Москву була продуманою і виваженою політичною акцією П. Сагайдачного. Напрям і зміст переговорів, що мали місце у Посольській палаті Кремля, також не викликають жодного сумніву - йшлося про пропозицію козаків нести службу на користь російського царя. Щоправда, дипломатична місія запорожців не увінчалася успіхом. Посламвидали «легке царське жалування - 300 карбованців грошей», але угоду не було укладено. 

Проте з іншого боку, на Московію гетьман здійснив більше походів ніж на Туреччину. Нещадно грабувались міста Тотма, Навага, Устюг, Новгород. В 1618 році Сагайдачний зі своїм військом розорив Рязанщину, в Ельці захопив московську державну казну в 30 тисяч рублів. Власне, гетьман міг би взяти і саму Москву, але в останній момент військо зняло облогу і повернулось до України. Є версії, що це сталось внаслідок підтягнення московських військ до місця битви. Інші думають, що це сталось через те, що момент раптовості вже був втрачений, бо ж козаки ніколи не брали міста облогою. Тому й спустошували тільки передмістя (до того ж під час таких облог все золото міста ховалось або ж закривалось в спеціальних сховках, які потім не завжди знаходились). Ще одна версія, яка говорить про те, що Сагайдачний відступив тому, що почувши дзвони і побачивши православні хрести, вирішив не нападати на братів-єдиновірців, залишив місто незайманим. Але в любому випадку, можливе розорення Москви могло б кардинально змінити хід історії. Про грандіозність цього походу свідчать записи Яна Собеського: «Вогнем і мечем спустошив ... ворожі землі ... розніс страх свого імені по всій Московії. Ворог бачив як переходили в руки козаків золоті посудини і дорогоцінні багатства, як бранці різного віку та статійшли за його колісницею». 

Безумовно, гетьман був дуже талановитим, прагматичним та обережним політиком, але його кредо викликало і продовжує викликати наукові дискусії. Відкриту військову конфронтацію з польським урядом віг вважав більш прийнятною, ніж шлях переговорів та компромісів. Вони приносили певні успіхи, але були також і невдачі. У соціальних питаннях гетьман завжди наполягав на необхідності придушення «свавілля черні».

Разом з тим ми не можемо ігнорувати великого внеску гетьмана в національно-визвольну боротьбу та участь у відновленні православної ієрархії, піклування про розвито київського та Львівського братств, матеріальну підтримку шкіл. 

Петро Конашевич-Сагайдачний - це одна з тих світлих постатей, яка назавжди залишається в народній пам'яті. І сьогодні славетний гетьман України продовжує своє життя в споруджених пам'ятниках, меморіальних дошках на будинках і назвах вулиць, його ім'я з гордістю носять флагманський корабель Військово-Морських Сил України СКР "Сагайдачний" і Військовий інститут імені П.К. Сагайдачного при Національному університеті "Львівська політехніка", а його мужність, героїзм, обізнаність з військовою справою є взірцем для воїнів Збройних Сил України у служінні українському народові та Батьківщині.